Три роки тому змагання пам’яті Дениса Лабунського розпочиналися як обласний турнір. Сьогодні на поміст у «Колосі» виходять важкоатлети з різних куточків України
У Вінниці 27 серпня стартував Всеукраїнський турнір з важкої атлетики пам’яті Героя України Дениса Лабунського. У спортивному комплексі «Колос», де свого часу тренувався сам Денис, нині змагаються важкоатлети з різних регіонів України. Для спортсменів це боротьба за результат і медалі, а для його родини, тренерів та побратимів – можливість зберігати пам’ять про людину, яка пройшла шлях від спортивного залу до фронту та загинула, захищаючи Україну. За три роки змагання пам’яті його імені виросли від обласного турніру до всеукраїнського масштабу.
Денис Лабунський: спорт, який став частиною його характеру
Денис Лабунський народився 29 жовтня 1993 року у Вінниці. З дитинства займався спортом, а згодом обрав важку атлетику. У «Колосі» він тренувався у Костянтина Соцкова та став кандидатом у майстри спорту.
Тренер згадує його як одного з тих вихованців, які запам’ятовуються не лише спортивними результатами.
«Денис був особливою дитиною. Усміхнений, веселий хлопець, але з великими амбіціями», – говорить Костянтин Соцков.
У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення Росії, Денис повернувся з-за кордону в Україну та добровільно став на захист держави. Він воював на Київщині, Херсонщині, Донеччині та Запорізькому напрямку, виконував бойові завдання поблизу Бахмута.
24 листопада 2022 року Денис загинув, прикриваючи евакуацію поранених побратимів. Йому було 29 років.
Посмертно йому присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Також він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та іншими відзнаками. Його позивний – «Гром».
Від перших змагань до всеукраїнського турніру
Перші змагання пам’яті Дениса Лабунського у «Колосі» провели у 2023 році. Тоді ж у спортивному залі відкрили меморіальну дошку на честь загиблого спортсмена. Ініціатором проведення змагань пам’яті свого вихованця став тренер Костянтин Соцков.
У 2024 році формат уже змінився – Вінниця приймала Кубок України з важкої атлетики пам’яті Дениса Лабунського. До змагань долучилися близько 250 спортсменів із 20 областей України.
Цьогорічний турнір продовжує цю традицію.
«Ми у 2023 році провели пам’ятні змагання Дениса, а вже у 2024 році – масштабні змагання пам’яті Героя України Дениса Лабунського. Для нас, для нашої сім’ї і родини дуже важливо, що пам’ять продовжує жити у спорті», – зазначає Костянтин Соцков.
За його словами, сьогодні це вже не лише питання пам’яті про конкретного спортсмена. Це також про виховання нового покоління. У спортивному товаристві встановили меморіал Денису, а тренери використовують його історію як частину розмов із молодими спортсменами.
«Я завжди говорю дітям: проходячи повз наш зал, ви маєте бачити, завдяки кому ми сьогодні можемо спокійно тренуватися та жити», – говорить тренер.
«Денис – мій всесвіт»
Для родини кожне таке змагання має зовсім інший вимір. Мама Дениса Леся Шакула ще під час перших змагань пам’яті розповідала, що син із дитинства пробував різні види спорту, але зрештою знайшов себе саме у важкій атлетиці.
«Спорт для сина – це життя. Він змалечку займався різними видами, але знайшов себе у важкій атлетиці. Тренувався тут, на “Колосі”, у Кості», – згадувала вона.
Через рік, під час Кубка України, її слова звучали вже як своєрідне побажання для тих, хто продовжує займатися спортом:
«Денис – мій всесвіт. Вірю і знаю, що він би хотів, аби молодь займалася спортом і надалі виховувався цвіт нації».
Дружина Дениса Тетяна згадувала його як людину, яка звикла рухатися вперед – і в спорті, і у військовій службі.
«Денис був цілеспрямованою та відважною людиною. Він завжди йшов вперед та тільки вперед. Він хотів досягнути висот як у спорті, так і у військовій службі», – розповідала вона.
Для неї важливо не лише те, що ім’я чоловіка згадують, а й те, що пам’ять про нього стає частиною життя інших людей.
«Коли я спостерігаю таке вшанування його пам’яті, мені стає трішки легше переживати втрату, адже я бачу, що мій чоловік загинув недарма».
Побратими пам’ятають не Героя з нагородами, а людину
Побратим Дениса Єгор, який служив другим кулеметником у його підрозділі, говорить про «Грома» без офіційних формулювань – як про людину, з якою разом проходив військові будні.
«Максимально позитивна людина була, максимально добра, завжди виручала, допомагала», – згадує він.
За його словами, вони багато часу проводили разом, спілкувалися та разом проходили службу. Спогади про побратима залишаються з ним і сьогодні.
«І ми цією історією будемо жити. Скільки моє серце буде стукати, скільки я буду жити».
Саме такі спогади, без офіційних титулів і нагород, часто залишаються найважливішою частиною пам’яті про загиблих.
«Війни закінчуються, а історія залишається»
На відкритті турніру був присутній заступник начальника Вінницької обласної військової адміністрації Денис Столяренко – ветеран російсько-української війни та учасник бойових дій.
Він наголосив, що подію не варто сприймати лише як спортивний захід.
«Це не просто спортивний захід, це день пам’яті Дениса Лабунського – спортсмена, воїна, кращого сина цієї славетної нації».
За його словами, саме у цих стінах Денис формував характер – ставав сильнішим і дисциплінованішим:
«Війни закінчуються, а історія залишається. Залишається пам’ять. Нація без історії, без пам’яті приречена».
Саме це фактично пояснює, чому спортивний зал став одним із місць, де сьогодні формується пам’ять про сучасну російсько-українську війну. Не лише через меморіали чи офіційні церемонії, а й через людей, які продовжують займатися справою, яку любив Денис.
Спорт і війна більше не існують окремо
Серед учасників відкриття були військовослужбовці та ветерани. Зокрема, бойова медикиня 95-ї бригади Юлія Липач, військовослужбовець ЗСУ Армен Гарибян та ветеран російсько-української війни Владислав Баліцький.
Армен Гарибян окремо подякував тренеру Дениса за те, що той продовжує зберігати пам’ять про свого вихованця.
«Мені як військовому ветерану дуже приємно, що ти несеш пам’ять свого учня. Це поважно», – звернувся він до Костянтина Соцкова.
Для самого Гарибяна історія Дениса також має особистий вимір. Він розповів, що після перегляду фільму про Лабунського побачив у його історії частину власного шляху: після школи сам долучився до 95-ї окремої бригади.
Тому на таких заходах спорт і військова історія перетинаються вже природно. У залі, де колись тренувався Денис, сьогодні зустрічаються його тренери, друзі, побратими та нове покоління спортсменів.
«Ми маємо робити все, щоб цей турнір став міжнародним»
Голова ВТО ВФСТ «Колос» Сергій Татусяк назвав турнір уроком мужності та патріотизму.
«Ми сьогодні відвідали урок мужності, урок патріотизму», – зазначив він, звертаючись до спортсменів, тренерів, партнерів та родини Дениса.
За його словами, українське суспільство сьогодні демонструє свою силу не лише на фронті, а й у цивільному житті, зокрема у спорті.
«Для нас дуже важливо, що спортивне товариство все робить для того, щоб якомога більше дітей і дорослих залучити до занять фізичною культурою і спортом».
Він також наголосив на необхідності розвивати турнір надалі:
«Я впевнений, що ми все будемо робити для того, щоб цей турнір був не тільки всеукраїнським, а й міжнародним».
Це вже наступний рівень для змагань, які три роки тому починалися як чемпіонат області пам’яті одного спортсмена.
Що залишиться після турніру
Змагання у «Колосі» ще тривають. Спортсмени продовжують боротися за результати та нагороди, однак для організаторів цінність події вимірюється не лише медалями.
За три роки турнір пам’яті Дениса Лабунського пройшов шлях від регіональних змагань до всеукраїнського масштабу. Його ім’я залишилося у спортивному залі, де він тренувався. Тут встановили меморіал, сюди щороку приходять його рідні, тренери, друзі та побратими.
А на поміст виходять нові спортсмени. Для них історія Дениса може стати прикладом того, що спортивна сила – це не тільки здатність підняти вагу. Це ще й здатність зробити вибір.
У випадку Дениса Лабунського таким вибором стала Україна. А тепер його ім’я продовжують піднімати на помості ті, хто приходить у «Колос» тренуватися, змагатися і перемагати.
Турнір триває. Як і історія, яку у Вінниці не дають забути.
